І знову конкурс...
Всеукраїнський конкурс учнівської творчості в номінації "Історія України та державотворення"
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами - сльозами.
Максим РильськийВступ
Тарас Шевченко. Його слова, завжди поміж нас - від першого і до останнього рядка віщої книги "Кобзаря". У ньому перші наші, не позичені, а власні знання історії краю й душі народу, його любові, і вистражданих дум, і віри в добро й незнищенність душі людської.
У кожного свій Шевченко. Наш - ще й на отчій землі - Поділлі і Волині. Ми пишаємося тим, що великий син України побував у нашому краї, наша земля надихнула його на написання ряду творів, створення яскравих образів.
Розкажи мені, друже мій,
Що-небудь про нашу прекрасну
Волинь і Подолію.
Т. ШевченкоУ 1843 році для виявлення, збирання і публікації історичних документів і старожитностей, збирання відомостей і їх фіксації, здійснення археологічних розкопок, публікації результатів досліджень при київському, подільському і волинському генерал - губернаторові була створена Тимчасова комісія, частіше відома під назвою Київської Археологічної комісії.
Він цілком задовольняв комісію як співробітник для замалювання історичних, археологічних та інших пам'яток, записів легенд і переказів.
Шевченко активно включився в роботу комісії та за її дорученням відвідав більшість губерній України - Київську, Полтавську, Чернігівську, Подільську та Волинську, обстеживши, описавши та змалювавши велику кількість найрізноманітніших різночасових пам'яток історії та культури, особливо археологічних та мистецьких. Відомості і згадки про них, їх описи і зображення він залишив у багатьох своїх творах, зокрема повістях «Музикант», «Наймичка», «Варнак», «Блезнецы», поемах і віршах, «Щоденнику», «Археологічних нотатках», листуванні та малюнках.
21 вересня 1846 року Шевченко одержав від київського генерал -губернатора розпорядження такого змісту: (документи даються мовою оригіналу)
«Г. сотруднику Временной комиссии для разбора древних актов Шевченке. Поручаю Вам отправиться в разные места Киевской, Подольской и Волынской губерний и постаратся собрать следуючие сведения:
1-е. О народных преданиях местных повестях и сказаннях и песнях и всему, что Вы узнаете, составить описание, а песни, рассказы и предания сколько можно списать в том виде, как они єсть.
2-е. О замечательных курганах и урочищах, где и в каком мести они єсть и каким на счет собственно их существуют на месте предания и рассказы, а также и исторические сведения. С этих курганов снять эскиз на счет их формы и величины и описать каждый по собранным сведениям.
3-е. Осмотреть замечательные монументальные памятники и древние здание и составить им описание, чтобы можно было распорядиться снять с них в будущем году рисунки. Если бы где Вы имели возможность достать какие-либо древности, письменные грамоты и бумаги, то таковые доставить ко мне, или узнав, где они находятся, и о том донести.
4-е. Кроме сего, отправитесь в Почаевскую Лавру и там снимете общий наружный вид Лавры, внутренность храма и вид на окрестность с терассы.
Все собранные Вами сведения, описания и рисунки по возвращении. Вашем в Киев представить ко мне.
Подорожную и примерно на прогони и кормовые 150 руб. серебром при расходной тетради Вы получите из моей канцелярии.
Генерал-губернатор Д.Бидиков.
Виконуючи це розпорядження, Шевченко одержав з канцелярії генерал-губернатора документ про його відрядження. «Предьявителя сего, сотруднику высочайше утвержденной при мне Временной комиссии для разбора древних актов свободному художнику Шевченко поручено собрать в Киевской, Подольской, Волынской губерниях разные сведенния о народних преданиях, рассказах о курганах, древних памятниках, а также древние акты, бумаги и т. п.
По сему предписывается градским и земским полициям Киевской, Подольской и Волынской губерний оказывать Г. Шевченко при исполнении сего поручения самое деятельное содействие.
Киев, сентября,21 дня, 1846 года. Генерал-губернатор Бибиков.
Одночасно київський генерал - губернатор видав розпорядження цивільним подільському і волинському губернаторам всіляко сприяти Шевченкові у виконанні покладених на нього доручень, а також надіслав листи подільському архієпископу Арсенію і волинському архієпископу Никанору з проханням надати Шевченкові допомогу при огляді ним церков і монастирів.
Одержавши необхідні документи для себе і місцевих властей, митець, не затримуючись, вирушив у милий його серцю волинським «богом благословенний край» і прекрасне Поділля.
Як вважають дослідники, маршрут його лежав по так званому Великому польському трактові з Києва на Поділля через Віту - Поштову, Васильків, Грибіньки, Білу Церкву, Скверу, Липовець, Сербе, Могилів - Подільський, Кирилівці, Нову Ушицю колишні Літнівці (Соснівку), колишні Сцибори ( Рахнівку) тепер Дунаєвецького району до Кам'янця - Подільського.
« Нужно было мне сьездить в Каменец - Подольський, и я Трохима взял с собой, а чтобы занять его чем - нибудь в дороге, я дал ему чистую тетрадку и велел записывать все, что случилось во время дороги, начиная с названия почтовых станций, сел, городов и рек» - пише Кобзар у повісті « Прогулка с удовольствием и не без морали».
На жаль тут згадується лише перший населений пункт після Києва, в якому побували подорожні, - станція Віта.
Їдучи до Кам'янця - Подільського, десь поблизу Могелева -Подільського, по дорозі до Нової Ушиці, Шевченко побачив Дністер з його скелястими берегами, про який описав на засланні в поезії «Меж скалами , неначе злодій».
Меж скалами, неначе злодій,
Понад Дністром іде вночі
Козак, і дивиться, йдучи,
На каламутну темну воду,
Неначе ворогові в очі...
В губернському центрі Поділля Кам'янець - Подільському Шевченко не лише знайомився з його численними середньовічними архітектурними спорудами, а й збирав перекази і пісні, за його словами, про «славного лицаря» селянського ватажка Поділля Устима Кармалюка. Ім'я його тісно пов'язане з цим старовинним подільським містом. Тричі - з 1814 по 1823 роки Кармалюк був ув'язнений в кам'янецькій фортеці. Поранений в ногу під час сутички з вартою при намаганні втекти, Кармалюк усю осінь 1823 року просидів прикутий до кам'яного стовпа в одиночному казиматі Панської башти, яку згодом народ назвав Кармалюковою.
Під час подорожі по Поділлю та Волині Шевченко записав рядки невідомого варіанта пісні про Кармалюка, а також інші зразки народної творчості. Шевченко уважно записував все, що бачив і чув. Багато йому допомагали знайомі. Учитель географії Кам'янець - Подільської міської чоловічої гімназії Петро Чуйкевич записав до альбома Т.Шевченка народні пісні «Пливе щука з Кременчука», «Зійшла зоря ізвечора», «Ой, Кармелюче , по світу ходиш». Під останньою піснею рукою Шевченка зазначено: «Кам'янець. 1846 літа. 3 октября. Од Петра Чуйкевича». Ця зустріч з Чуйкевичем є на жаль, єдиним свідченням про перебування Шевченка у місті над Смотричем.
У Кам'янець - Подільському поет перебував десь між 2 і 7 жовтня 1846 року. 2 жовтня подільський архієпископ надіслав до Археографічної комісії повідомлення про те, що він розпорядився сприяти Шевченкові у виконанні ним завдань комісії, а 7 жовтня Кам'янець - Подільський цивільний губернатор у листі київського генерал - губернатора повідомляє про те, що він зробив все для виконання Шевченком завдань Археографічної комісії.
До речі, познайомившись з архієпископом подільським і брацлавським Арсенієм /Москвіним Ф.П./ Шевченко повірив у його нібито просвітницьку діяльність і вже після заслання, коли той став митрополитом київським і галицьким, що Арсеній буде сприяти розповсюдженню і використанню «Букваря южнорусского» в сільських школах. Про це він писав у листі до М.К.Чалого 4 січня 1861 року. «Я і чув, і читав, що високо преосвященний Арсеній дуже розревновал о сельских школах и жалуется, що не печатають дешевих букваров. Покажіть йому мій «Буквар» і якщо вподобається, то я і йому пришлю хоч 5000 екземплярів, звичайно, за гроші, бо це не моє добро, а добро наших убогих воскресних школ. Так і кажіть йому». Але митрополит, за
погодженням з обер - прокурором синода, відхилив цю книжку Шевченка як навчальний посібник. Боялися царизм і духовенство Шевченкового слова і до його,, Букваря" ставилися вороже.
ПРО ПОБАЧЕНЕ І ПЕРЕЖИТЕ, ПОЧУТЕ І ЗАПИСАНЕ
Фольклорні матеріали, зібрані під час подорожі на Поділля і Волинь, поет старанно зберігав і взяв з собою на заслання. Вони були знайдені під час обшуку в Орській фортеці 1850 року. На допиті Шевченко відповів: « Стихи и песни на малороссийсоком наречии не моего сочинения, а записанные мною во время бытности моей в Киевской, Каменец - Подольской и Волынской губерниях, как песни народные, 1846 года...». Про зошит українських пісень Шевченко згадує в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». Почуте, побачене і пережите під час подорожі на Поділля і Волинь вилилось і в інших його творах, написаних на засланні. Це поема „Варнак,, 1848р і однойменна повість російською мовою, створена в Новопетрівському укріпленні десь у 1853-1854 р. Тут Шевченко щедро використовував народні пісні, перекази та легенди з свого зошита. Тема поеми і повісті про отамана ватаги селян-месників пов'язана з іменем Устима Кармалюка. Пісні і легенди про нагородного героя являють собою поетично-народну основу цих творів. „ Росскажи мне, друже мой, что- нибудь о нашей прекрасной Волыни и Подолии,,- звертається герой повісті „Варнак,, до оповідача. У повісті знаходимо багато волинських та подільських топонімів. Дев'ять разів згадується річка Случ, що несе свої води по землях, які належать нині до Житомирської і Хмельницької областей, а також по кілька разів Кременець, Почаїв нині /Тернопільська область/, Остріг, Корець, Вербу, Дубно нині /Рівненська область/, Новоград-Волинський, Житомир /Житомирська область/, Луцьк /Волинська область/, Заслав нині Ізяслав /Хмельницької області/.
Розповідаючи про повстанські дії „варнака,, Шевченко вказує на місця збору і схованок месників. Лісові льохи і печери. „Другий також же погреб между Заславлем и Острогом, тоже кажется, гайдамацкой работи,,. Між Ізяславом і Острогом ще й досі в лісі можна бачити сліди якихось ям та укріплень, порослих чагарником. Мабуть під час своєї подорожі Шевченко звернув на них увагу. Згадані у повісті населені пункти - це місця, де побував Шевченко під час подорожі. І всюди на Волині і Поділлі ще жили спогади про виступи Кармалюка проти гнобителів, лунали пісні про його героїчні вчинки.
Напади ватаги повстанців, яку очолював герой повісті Кирило (у поемі він безіменний), здійснювались не в інтересах власної наживи.
Вони брали в багатих і віддавали бідним. Це нагадує вчинки Кармалюка, які оспівав народ у широковідомій пісні «Повернувся я з Сибіру (Візьму гроші в багатого, убогому даю)».
Слова пісні «Повернувся я з Сибіру» повністю записані в «Щоденнику Шевченка 20 травня 1858 року». Шевченко не погоджується з тим, що ці слова можуть належати самому Кармалюку, вважаючи автором пісні подолянина Тимка Падуру, а Кармалюка називає «славним рицарем». Як видно, постать бунтаря - месника вабила Шевченка усе життя.
У повісті «Варнак» змальовано й житло головного персонажа - посельника Соляної Защити в Заураллі. «Хата всередині, як і зокола, нагадувала Малоросію. Стіни змащені білою, а долівка жовтою глиною та притрушена пахучими травами. Попід стіни чисті широкі лави з дуба. А перед образом матері всіх сумуючих лампада та стояв аналой, накритий чистим, білим, із довгими торочками рушником. На аналої лежала книга, зовні схожа на псалтир ін кварто.
Скрізь у всьому видно було лад гарного господаря і дбайливість господині, все було чисте і принадне. Кімнату розмежовувала на дві половини вузька, довга грубка замість переділки. А грубку прикрашали ліпні арабески домашнього мистецтва (такі печі можна бачити на Волині та Поділлі). В кутку під образами стояв стіл, накритий бухарським килимом, а зверху білим обрусом. На столі лежала житня хлібина, напівзагорнута тонким білим рушником, що гаптований різними кольоровими шовками. Біля хлібини стояла порцелянова сільничка з білою, мов рафінад сіллю, і тут з іншого краю столу лежала велика книга на кшталт «Четії - Мінеї» в червоній сап'яновій оправі, із золотими, відтиснутими й почорнілими від часу оздобами».
В цьому описі помешкання варнака вгадуються риси подільського народного житла напевне, тієї хати, яку запам'ятав Тарас Шевченко зі своєї подорожі 1846 року. Слід сказати: чимало місць повісті «Варнака» свідчать про добру обізнаність автора з матеріальною культурою Поділля і Волині.
Улюбленим образом Шевченка був також легендарний керівник селянських повстань на Поділлі Северин Наливайко. Про нього Шевченко згадує в творах «Микита Гайдай», «У недільку, у святую», «Тарасова ніч» та інших.
Враження від поїздки 1846 року, фольклорні матеріали, зібрані й почуті поетом у цей час, лягли певною мірою в основу ще одного твору, написаного Шевченком на засланні 1848 року в поемі «Марина».
Подільські пісні
Записані до альбома Т.Шевченка П.Чуйкевичем
Пливе щука з Кременчука
Пливе щука з Кременчука, тече собі стиха,
Хто не знає закохання, той не знає лиха.
Пливе щука з Кременчука, луска на ній сяє,
Хто не знає закохання, той щастя не знає.
Пливе щука з Кременчука, підстрілена з лука,
А вже ж мені, серце моє, з тобою розлука.
Тече річка невеличка, тече собі стиха,
Хто не знає закохання, той не знає лиха.
Тече річка невеличка, схочу - перескочу.
Оддай мене, моя мати, за кого я схочу,
Тече річка невеличка, кінь не хоче пити, Приступимо до дівчини, не хоче любити.
Як не хочеш, дівчинонько, мні вірною бути,
То дай мені того зілля, щоб тебе забути.
Єсть у мене таке зілля близько перелазу,
Як дам тобі напитись, забудеш одразу.
Буду пити, буду пити, капельку не впущу,
Тоді я тебе забуду, як очі заплющу
Кам'янець - Подільський, 3 октября 1846 г.
П.Чуйкевич. Т.Шевченко. Повне зібрання творів у 10 томах, 1957,К.,Т.6стор.269~271.
Зійшла зоря ізвечора
Зійшла зоря ізвечора, дай не назорилася,
Прийшов милий із походу, я й не надивилася.
Переночуй, мій миленький, хоч нічку зі мною.
Ой рад би я ночувати ще й другу з тобою,
Да боюся, моя мила, щоб походу не втерять.
Ти думаєш, мій миленький, що я рано не встаю,
А я тебе, мій миленький, чуть на зору ізбужу
Устань, устань, мій миленький, вже на дворі білий день.
А вже ж твої коні воронії коні поосідлані стоять,
А вже ж твої молодії слуги подбирані сидять.
Ой гиля, сірі гуси, ой гиля на річку,
Зв'язала головоньку, не розв′яжу довіку.
Ой гиля, сірі гуси, ой гиля на Дунай,
Зв'язала головоньку, тепер сиди тай думай.
Ой гиля, сірі гуси, ой гиля на море,
Зв'язала головоньку, горе ж мені да й горе.
Кам'янець - Подільський, 3 жовтня 1846 року
Ой Кармелюче, по світу ходиш
Ой Кармелюче, по світу ходиш,
Не одну дівчину ти з світу зводиш.
Не одну дівчину, не єдину вдову,
Та білолицю, ще й чорноброву.
Ой ти, дівчино, ти чорнявая,
Ой десь ти мене причарувала,
Ой десь ти мені принаду дала.
Бодай ти знав так з сіней до хати,
А як я знаю, чим чарувати
Єсть в мене чари, оченьки карі,
Єсть в мене трута, в городі рута.
Пішов Кармалюк до куми в гості, Покидав броню в лісі при мості.
Ой кумцю, кумцю, посвоїмося,
Меду горілочки та нап′ємося.
Ой рада. Рада. Ходім до саду.
Нарвемо грушок повен хвартушок. Сядемо, любо, під яблунею,
Будемо пити мед з горілкою.
Будемо пити, будем співати,
Прийде чорнява, підем гуляти.
Скажи, дівчино, як тебе звати.
Щоб я утрапив до тебе в хату,
А мене звати Магдалиною.
А моя хата над долиною,
А моя хата в самій долині,
А моя хата снопками шита, Прийди, Кармалюк, хоч буду бита,
Хоч буду бита, знаю за кого,
Пристало серденько моє до твого
Ой сам я дався з світу згубити,
Що я і сказав кулі святити,
Сама ти дала до двору знати,
Щоб мене вбили у твоїй хаті.
Кам'янець. 1846 літа, 3 октября Од Петра Чуйкевича
Вступ
Кожна людина починається з отчої землі, пускаючи в неї глибоке коріння. Хтозна, може буйний вітер і зла доля занесуть насіння з того дерева на далеку чужину, та тільки чи воно там прийметься? І летітиме осиротіла душа думами - сльозами, спогадами - мріями до рідного лона й рідного неба, де ясні зорі кидають свій чистий відблиск у тихі води. Усі ми серцем приростаємо до свого замріяного краю. Калинова кров тече в наших жилах, душа бринить чарівними піснями, ніжними і грізними, веселими і тужливими, як саме життя!Адже страждання і горе очищають від бруду, суєти, гріха. І войовничі вигуки і брязкіт зброї, і тупіт звихрених коней, і передсмертний стогін, і голосіння матері - вдови, то все злилося в одну скорботну ноту, урочисту, величну і могутню, як звук органа, що тривожить душу, проте й освячує, підносить до небес, єднає з Богом. Господь благословив цей райський край на творчість і любов, а разом з тим - на муки й скорботу.
Муки і скорботи довелось винести нашому народові 1147 днів і ночей Великої Вітчизняної війни, яка увірвалась в наше життя 22 червня 1941 року. Велика Вітчизняна війна була найсуворішим випробуванням, яке випало на долю нашої країни. У її вир були втягнуті усі регіони, усі області, райони, міста, села України. Війна було страшною тим, що забрала мільйони жертв.
Жахливі збитки наніс фашистський порядок селу Біла: спалили хат - 44, будівель - 27, загинуло людей на фронті - 164, замучено - 15, розстріляно - 2, розорено колгоспів - 2, вигнано людей до Німеччини - 260.
Велику фізичну, моральну і психологічну травму нанесла війна молодому поколінню нашого села, яке було вигнане у фашистську неволю і приречене на рабську працю. Масове вивезення людей припадає на липень місяць 1942 року.
Пошуковою групою «Юний історик» було зібрано спогади людей, які перебували на каторжних роботах у Німеччині під час Великої Вітчизняної війни.
Усі свідчення записані з уст очевидців і подаються живою мовою.
Немає коментарів:
Дописати коментар